Правова Н.В.

Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка

Особливості формування умінь усного мовлення (аудіативні) у російськомовних молодших школярів

У сучасній школі реформуванню змісту освіти належить визначна роль. Зміст початкового навчання з позицій сучасної дидактики та соціальних запитів України є фундаментальним, багатокомпонентним і національним, має систематично оновлюватися й водночас відповідати державним вимогам щодо якості навчання, бути спрямованим на загальний і різнобічний розвиток дітей та повноцінне оволодіння всіма компонентами навчальної діяльності [1, 39-51]. Головні засади цього процесу визначені Конституцією України, Державним стандартом загальної середньої освіти (галузі „Українська мова”, „Українська мова як державна”) та іншими державними документами. Державний стандарт з української мови як державної передбачає систему мінімізованих знань, умінь і навичок, які забезпечують інтелектуальний розвиток дітей, уміння усного й писемного мовлення, а також формування морально-етичних навичок та культурознавчих і світоглядних уявлень [2,41].

У сучасній школі з російською мовою викладання вивчення української мови як державної запроваджено з 1 класу. Тут, на відміну від рідної мови (російської) спеціальним предметом навчання є не мовні засоби, як такі, а мовлення. Теоретичний матеріал, який діти засвоюють, виконує лише допоміжну функцію і підпорядковується практичним завданням, тобто оволодінню усною й писемною формами мовлення. Навчання починається з формування умінь і навичок усної форми мовлення, оскільки „добре сформоване усне мовлення стає міцною базою для оволодіння писемним” [134].

Протягом першого класу діти одержують уявлення про українську мову як державну й усвідомлюють необхідність її добре знати. У цей період формуються уміння й навички двох видів мовленнєвої діяльності – аудіювання й говоріння. Щодо говоріння, то аналіз нинішнього стану навчання української мови в початкових класах свідчить про певні позитивні зрушення. Процес же формування умінь і навичок аудіювати до останнього часу мав недостатньо конкретний та цілеспрямований характер, що гальмує розвиток даного виду мовленнєвої діяльності в російськомовних молодших учнів. Справедливість цього підтверджується практикою. Ті недоліки аудіювання, які спостерігаються в 3-4 класах та основній школі, як, наприклад, невміння зрозуміти логіку подій прослуханого та їх взаємозв’язок, фрагментарність, уривчастість розуміння, невміння виділити головну думку та ін., пояснюються недостатнім рівнем сформованості аудіативних умінь у 1-2 класах. Тому, оволодіння основними вміннями аудіювання необхідно здійснювати цілеспрямовано і з першого року навчання. Отже, учитель російськомовної школи має бути готовий до систематичної роботи з аудіювання на уроках української мови, що має здійснюватися у певній системі.

Аналіз наукових досліджень у галузі аудіювання (М.Л.Вайсбурд, М.І.Гез, І.П.Ґудзик, Н.В.Єлухіна, Ф.Ф.Ісхакова, Л.О.Зайцева, С.П.Золотницька, З.А.Кочкіна, Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов, М.Н.Пруссаков, В.Ф.Сатінова, Ш.Б.Сапарова, О.Н.Хорошковська, В.В.Черниш та ін.) дозволив з’ясувати, що для вироблення відповідних аудіативних умінь і навичок у російськомовних школярів необхідна певна система завдань і вправ. У зміст практичної роботи молодших школярів з аудіювання доцільно включати як виконання вправ спрямованих на удосконалення психологічних механізмів аудіативної діяльності, так і спеціальних, які розвивають аудіативні уміння й навички безпосередньо і забезпечують повне, точне, швидке розуміння українського мовлення. За характером пізнавальної діяльності - це вправи аналітичного плану, що відповідно спрямовують дії учнів. Система вправ із навчання аудіювання має бути побудована з урахуванням: психологічних та психолінгвістичних труднощів сприймання й розуміння українського мовлення російськомовними учнями; подолання інтерферуючого впливу рідної мови; психологічних особливостей молодших школярів; поетапного становлення навичок і умінь слухання-розуміння.

До першої групи вправ віднесемо ті, що сприяють розвиткові вмінь, пов’язаних із дією оперативної пам’яті, удосконаленню роботи механізмів вірогідного прогнозування, перекодування, еквівалентних замін та інших психічних механізмів, які обслуговують процес аудіювання.

Спеціальні вправи спрямовані на подолання труднощів слухового сприймання українського мовлення російськомовними учнями та на сприймання загального смислу висловлювання або на виділення його окремих смислових груп. Серед них виділяємо вправи з розрізненим матеріалом (підготовчі) та мовленнєві (в основі яких – текст).

Об’єктом дії підготовчих вправ є труднощі, пов’язані із сприйманням окремих мовних одиниць (звуків, слів, словосполучень, речень) російськомовними учнями, викликаних інтерферуючим впливом навичок рідної (російської) мови. Основне місце на уроці посідають мовленнєві вправи на текстовому матеріалі. Їх виконання найбільшою мірою наближає навчання до умов реальної мовленнєвої ситуації. Таким чином, для успішного оволодіння російськомовними учнями в 1-2 класах українською мовою слід розвивати уміння й навички аудіювання, які складають її усну форму. Цілеспрямований характер цієї роботи забезпечить рівномірний і послідовний розвиток аудіювання і дозволить уникнути витрат часу на подолання труднощів, пов’язаних із несформованістю даних умінь у наступних класах. Застосування пропонованої системи вправ дасть можливість надати процесові навчання аудіювати більш комунікативної спрямованості, оскільки основне навантаження переноситься на мовленнєві вправи, які виконуються на матеріалі текстів.

Література

1. Савченко О.Я.Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.: Генеза, 1999. – 368 с. 2. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.- 306 с.